Поетичний правопис

Поетичний правопис 

Віршований додаток

 до підручника  української  мови

 для 5  класу

Замість  передмови

Рідна мова найгарніша,

Найсолодша, найніжніша.

А щоб добре її знати,

Треба правила вивчати.

Бо хто грамотний усюди,

То його шанують люди.

Аби правила складні

Не здавалися нудні,

Ми дарма часу не гаймо,

Їх у вірші поскладаймо,

Щоб правопис трудний звичний

Став цікавим поетичним.

Ну, а вірші, знають діти,

Набагато легше вчити.

Тож рушаймо без вагань

У країну мовних знань.

Велика буква і лапки у власних назвах

         Власні назви, друже мій, пам’ятати ти зумій:

Назви рік, озер, країн, міст, людей, клички тварин.

Власні назви такі пишні, хвалькуваті і величні,

Тому маєм величати і з великої писати:

Свитязь, Случ, Дніпро, Вкраїна, Київ, Ольга, кицька Мина.

Назви книг, газет, журналів, фабрик, фірм та пароплавів,

Фільмів, банків, літаків ще беремо і в лапки:

Гарна казка «Морозенко», пароплав «Тарас Шевченко».

Фірма «Мрія», банк «Аваль», щотижневик «Рідний край».

Не з дієсловами

Дієслово з не писати ми окремо будемо:

Не впізнати, не сказати, правил не забудемо.

Але разом написати в тому разі маємо,

Якщо слово те без не в мові не вживаємо:

Ненавидіти війну, непритомніти чомусь,

Непокоїтись про щось, чи неславити когось.

Написання прийменників

 з іншими частинами мови

Малі слова – прийменники,

А друзі їх – іменники, числівники, займенники.

І хоч слова службові, та дуже гонорові,

Бо хочуть щоб їх діти у мові шанували,

І з іншими словами окремо всіх писали:

В долині, на роздоллі, над річкою, у школі,

Крізь хащі, під горою, за нас, про вас, зі мною,

Від ста одного відняти, до тисячі додати.

Кома перед сполучниками

Сполучники роль неабияку грають –

Вони однорідні слова сполучають.

Та речення менші прості єднають у більші складні.

Як зробимо паузу ми при читанні,

То кому поставимо  при написанні:

Уночі гуляє, а вдень спочиває.

Що за кінь – вівса не просить, але оре все і косить.

Стоїть пані гонориста, бо вдягла сорочок триста.

Правопис вивчених прислівників

Прислівники – це варто всім пам’ятати –

Частіше всього треба разом писати:

Увечері, влітку, попереду, збоку,

Напам’ять, занадто, удвох, ненароком.

А інші з дефісом здружились навіки:

По-перше, по-моєму, ген-ген, зроду-віку.

Головні члени речення

Підмет і присудок – тато і мама,

Найголовніші поміж словами,

Це граматична основа всіх речень,

Що зрозуміло без заперечень.

Інших до себе вони підбирають,

Певної форми від них вимагають.

Тому у реченнях злагода й мир,

Схочеш дізнатись – візьми й перевір:

Землі – найбільше багатство народу.

Всі ми походимо з козацького роду.

Мову свою бережи і вивчай.

Правила ці ти завжди пам’ятай.

Тире між підметом і присудком

Між підметом і присудком

Тоді тире поставиться,

Коли в відмінку називнім

Іменниками обидва виражаються.

Дніпро – це найдовша ріка України.

Черкащина – то Кобзаря батьківщина.

Карпати – красиві заліснені гори.

Глибоким і щедрим є  Чорнеє  море.

Однорідні члени речення

Ми слова близькі і рідні,

Тому звемось однорідні,

Щось одне ми означаєм,

На одне і те ж питання

Ми відповідаєм:

Небо, сонце, дощик, сніг;

Наш веселий, щирий сміх.

Все весною ожива:

Квіти, кущики, трава.

Перелічувати будем,

Коми ставить не забудем.

Звертання

Звертання – це слово, буває і кілька,

Які називають того,

До кого мовець з почуттями говорить,

До кого звертається мова його:

Матусенько, тату, сестричко і брате,

Вітчизно прекрасна моя!

Слова на емоції різні багаті,

У кличнім відмінку вони всі стоять.

Люди їх завжди і всюди вживають,

Знак оклику й коми вони вимагають.

Вставні слова

Їх вставні за те назвали, щоб у мові означали,

Як же ставиться мовець до того, про що він говорить:

Радість, сумнів, здивування, словом, різні почування.

Ось, наприклад: мабуть, видно, безперечно, очевидно,

По-моєму, як на сором, і будь-ласка, як відомо.

Всі слова вставні вагомі й не обходяться без коми.

Складне речення

Якщо речення прості поєднати у складні,

Інтонація підкаже, коми ставить де – покаже.

І сполучників багато будуть їм допомагати:

А, але, проте, однак, що, і, щоб, коли, де, як.

Пряма мова

Завжди чуєм чиюсь мову.

Коли змін у ній нема,

Така мова, треба знати,

Називається пряма.

Чиюсь думку повтори

І в лапки її бери.

Запитає в тебе мама:

«Вірша вивчив?» Ти в одвіт:

«Так, і правила, і вірша вивчив я усе, як слід».

Діалог

Діалог – розмова двох, а буває і кількох.

Їх  слова окремо репліками звемо.

Треба добре пам’ятати:

Кожну репліку з рядочка іншого писати.

-         Здрастуй, Петрику!

-         Привіт!

-         Скільки зим і скільки літ ми не бачились з тобою?

-         Та чимало. А зі мною ти дружитимеш?

-         Звичайно!  (Став тире в рядок негайно!)

Ненаголошені  Е, И

      

Якщо раптом ти не знаєш, що писати – Е  чи  И,

То у пам’яті швиденько так це слово підбери,

Аби звук той невиразний наголошеним щоб став:

Реготати – регіт буде, затихати – тихий став.

Але в групах   -ре-, -еле- завжди пишем тільки е:

Перейти, береза, берег, зеленіти, гобелен.

А ось и напишеш, друже, у складах на –ри- і –ли-:

Загриміло, хилитає, знак  тривоги  подали.

Чергування звуків

Звуки в мові живуть дружно.

І якщо кому сутужно,

Інший миттю допоможе –

Замінити його зможе.

Таке мирне існування

Називають чергуванням.

Чергування голосних

О,Е – І

Склад закритий – маєм і:

Вечір, зірка, хміль, ніч, кінь,

У відкритих – о та е:

Хмелем, вечора, конем.

Е – И, І

Я беру – ти … (вибирай),

Я деру – ти … (видирай),

Я лечу – ти … (вилітаєш),

Я втечу – ти … (утікаєш).

О – А

Помогти - … (допомагати),

А зломити – то … (зламати),

Ще котитися - … (кататись),

І схопитися - … (хапатись).

Спрощення  приголосних

Ох, не любить наша мова

Приголосних скупчення,

На письмі та у вимові

Прагне їх розлучення.

Як зійшлися по три звуки  –ждн-, -стн-, -здн-, -стл-

Третій зайвий, кажуть люди,

Утікай, щоб не знайшли.

Буде: тиждень, усний, чесний,

Виїзний, щасливий, хресний.

Винятки

Але вперлись по три звуки

І зосталися навік:

«Ось шістсот шістнадцять років жив кістлявий чоловік.

Хоч бував він і пестливий, але дуже вже хвастливий:

-         Я форпостний і баластний, і компостний, і контрастний».

Так наплів дурних сім кіп

Цей кістлявий чоловік.

Засоби милозвучності

Наша мова мелодійна і пісенна, друже, знай.

Милозвучності закони ти собі запам’ятай.

Треба приголосні звуки чергувати й голосні:

Літо й осінь, був у школі, щось побачив уві сні,

Написала б, прочитав би, розібрали геть усе.

Таке гарне спілкування тобі радість принесе.

М’який знак

М’який знак звука немає, але м’якість позначає

Звуків [д, дз, т, з, с, ц, л, н] (де ти з’їси ці лини?).

І тоді із ним в словах ніжність, ласка ожива:

Станьмо, сядьте, сьомий, льон, рученька, сільський, вогонь.

Правда ж, гарно й мило так?

А це робить м’який знак.

Апостроф

Знак апострофа у слові

Лиш тоді поставиться,

Якщо голос через [й]  

Раптом спотикається.

Вимовляєм плавно й ніжно:

свято, мавпячий, зоря.

Але рвучко й неспокійно:

б’ю, п’ю, в’янути, бур’ян.

Подовження  м’яких  приголосних

Прислухайся, як гармонійно

В іменниках роду середнього

Подовжились м’яко і ніжно:

Обличчя, колосся, імення.

Орудний жіночого тут як підскочить:

-         І я м’які звуки подовжити хочу:

Блакиттю, медаллю, і молоддю, й віссю;

Та радістю, честю, і щедрістю, й вістю.

В окремих словах:

Ллю, ллєш, виллю, розрісся,

Суддя, Ілля, рілля, стаття і Полісся.

Подвоєння приголосних внаслідок збігу

Якщо в значущих частинах

Звуки зустрічаються,

То в вимові й на письмі

Поряд залишаються.

Ось: оббігти, відділити,

Сад розрісся, йде юннат,

Куб картонний, край цілинний,

Прикордонний, військкомат.

Префікси  РОЗ-, БЕЗ-

Як би ми не вимовляли –

[рошчин], [росклад], [бескрайній],

Префікси ці два напишем

Тільки з приголосним [з]/

Не забудь: безжальний, розпуск,

Безпорядок, розтягли,

Сніг розтанув; той безстрашний;

Ми безсмертника знайшли.

Префікси З-, і С-

Але в префіксах маленьких

З- на с- міняється,

Якщо на к, п, т, ф, х

Слово починається.

Тож і буде: сформувати, і схилити, і сказати.

Щоб ці букви пам’ятати

І ніде не забувати,

Ти проказуй собі так:

«Ми зустрілись в кафе «Птах»».

Префікси ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-

Префікс пре- тобі підкаже

Явне перебільшення,

Префікс при- - неповну дію,

До чогось наближення.

Порівняй: я прехороший,

Прерозумний і прекрасний.

І зумів прийти, присісти,

Принести, прикрасити.

А ось прі- буває рідко

І всього у трьох словах:

Прізвище  твоє, і прірва,

Та ще прізвисько бува.

Поетичний словник

Поетичний словник

Віршований додаток

 до підручників української літератури

 для 5 – 8 класів

5 клас

         Як в уяві при читанні,

Мов живе все постає.

То така література

Нам художньою стає.

Казка – це твір про події незвичні,

Чи то придумані, чи фантастичні.

Але таку особливість він має:

В казці добро всяке зло подолає.

Міф – не казка, знати треба,

А уявлення людей

Про богів, природу, небо,

Як створився світ оцей.

Легенда – переказ, але таємничий

Про давні події якісь історичні,

Або побутові, людей незвичайних,

Наділених розумом, сильних відважних.

Прислів’я – це вислів короткий і влучний,

Віршований часто, тому милозвучний,

У ньому повчання і мудрість народу,

Що переходить від роду й до роду.

                                      Приказка – вислів стійкий і крилатий,

Влучний, дотепний, на мудрість багатий,

Форма коротка – прислів’я частина,

Що поведінку оцінить людини.

         Загадка – походить від слова «гадати»,

         Тож маємо добре поміркувати,

В прихованій формі що сховано в ній.

Кмітливість свою проявити зумій.

Акровірші – це загадки,

Що таку будову мають:

Перші букви у рядочках

Ті загадки розгадають.

Твір короткий і прозовий,

Небагато в нім героїв,

Всім цікавий для читання –

Це і є оповідання.

Епітет – художнє означення,

Письменника образне бачення

Усього того, що оточує нас:

Усміхнене сонце, напружений час,

Весела діброва, зажурений гай,

Чарівний заквітчаний край.

Порівняння допоможе

Усім добре розпізнати,

Що із чимось дуже схоже,

І про це цікаво знати:

Дуб, мов велетень казковий,

А берізка білокора,

Наче дівчина в вінку, закружляла у танку.

6 клас

Пісня народна – це твір поетичний,

Часто зажурений, ніжний, величний.

Музика в ньому із словом з’єдналась,

Жити в віках у народі зосталась.

Анафора – повторення якихось певних слів

В рядочку початковому кожної строфи:

Прилинь весно-весняночко,

Прилинь, немов панночка,

Прилинь разом із сонечком,

Заглянь в моє віконечко.

Рефрен – також повторення,

Та вже кількох рядків,

Коли строфа кінчається,

А у пісень – приспів.

Гімн – це пісня величальна

В честь події чи героїв.

Урочисті, офіційні

Гімни є у всіх народів.

Байка – це твір невеликий, чудовий,

Частіше у віршах, буває прозовий,

Гумористичний, або сатиричний,

А все-таки повністю алегоричний.

Всілякі пороки в людей викриває,

Як жити – мораль усіх мудро навчає.

Алегорія повчає,

Що під образом тварин,

Риби, птахів чи рослин

Ми у байці упізнаєм

Звичайнісіньку людину:

Заєць – дуже полохлива,

А лисиця – хитра, мстива,

Вовк – жорстока, дуже зла,

Ну, а риба – мовчазна.

Притча – твір алегоричний,

Різновид оповідання

Про життя святих і грішних

Із мораллю і повчанням.

Метафора – це уподібнення властивостей, а чи ознак

Предметів і явищ навколишніх до інших.

Наприклад, ось так:

Лелеки в дорогу збираються,

Із рідним куточком прощаються.

Символ – стійке уподібнення,

Усталене і традиційне:

Троянда – то квітка закоханих,

Червона калина – дівчина…

Уособлення – засіб художній,

Коли  неживе оживає:

Стало сумно пташиноньці кожній,

Бо вже літо од нас одлітає.

Гумор – дотепний і лагідний сміх,

Він однаково цікавий для всіх.

Бо щось кумедне у нашому домі

Він подає в доброзичливім тоні.

Сатира – сміх гострий, наче стріла,

Пороки в житті викриває вона.

Дошкульно висміює вади людини,

В суспільстві утверджує все позитивне.

Співомовка – твір веселий,

Жартівливий в ній сюжет,

Анекдот смішний народний,

А створив же їх поет обдарований селянський,

Звуть його Степан Руданський.

Поема – це твір із цікавим сюжетом,

Написаний віршем, звичайно, поетом.

Події в поемі напружені завжди,

Герої тут діють нескорені, справжні.

Як рядки у вірші стануть, мов солдати у строю,

Інтонацією, ритмом групу створюють свою.

Поєднались між собою,

Називаються строфою.

Стопа – група складів у вірші,

Один наголошений, а ні – два інші.

Рими у білому вірші немає,

Ритм всі рядки у порядку тримає.

Розмір вірша двоскладовий,

Перший наголошений –

Це хорей – стопа антична –

До танцю запрошений.

Ритмічна в музиці стопа

Із двох складів складається,

На другий падає удар –

То ямбом називається.

7 клас

Коломийку, файну пісню, гуцули співають,

В ній складів рядочок кожний чотирнадцять має.

Як у коло стануть разом хлопці і дівчата,

Заспівають співаночки й будуть танцювати.

Балада – це пісня, але не звичайна,

А ліро-епічна; сюжет легендарний,

Бува фантастичний або історичний,

Фінал у баладі частіше трагічний.

Сюжет – це розвиток подій,

Що в творі відбуваються.

Сюжетна лінія одна

Чи кілька, що сплітаються.

Експозиція, зав’язка,

Далі розвиток подій,

Кульмінація, розв’язка –

Сам створити так зумій.

Композиція (складання) –

Побудова всього твору,

Компонентів поєднання,

Що його основу творять:

Елементи у сюжеті,

Різні описи-пейзажі,

Інтер’єри та портрети,

Діалоги персонажів.

Вільний вірш тому і вільний,

Що строфа в ньому довільна,

Не римуються рядки,

Єдність тільки синтаксична,

Модна форма поетична,

По-французькому верлібр.

8 клас

Думи – це ліро-епічні пісні,

Що кобзарями складались вони.

Зміст переважно у них героїчний

Про України часи історичні.

Їх виконання – це розповідь-спів,

А називається речитатив.

Пафос – це настрій художнього твору,

Ті почуття, що у ньому вирують;

Внутрішній дух і високе натхнення

Автори твору своєму дарують.

Дактиль – це розмір стопи трискладовий,

Склад наголошений перший у ньому.

Анапест – це стопа трискладова,

Наголошений склад в ній останній:

Я люблю цю красу пурпурову,

У тумані ранкове світання.

Стопа трискладова, по-грецьки – відрізок,

Тож маємо добре у тім розібратись,

На другому наголос, інші – спокійні,

Тому називається він амфібрахій.