Мета: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом письменника-земляка;
допомогти школярам збагнути суть авторського задуму через розуміння художнього слова;
викликати інтерес до сучасної
української літератури для дітей;
спонукати їх до самостійного спілкування з книжкою та її автором;
розвивати в учнів навички осмисленого та виразного читання;
виховувати
вольові якості, активну життєву позицію.
Тип уроку: літературний
ранок.
Обладнання : портрет письменника, збірки поезій та прози, плакат
з епіграфом.
Методи, прийоми і
форми роботи : розповідь учителя, виразне читання,
інсценізація.
Я
хочу жити не рабом,
А
вільним, як людина!
М.
Н. Магера.
Вчитель:
Село
Могилівка (сьогодні – частина міста Дунаївці) – одне із мальовничих
куточків нашого Поділля. Ранньою весною потопає воно в квітучих вишнях,
запашних черешнях. А зимою кутається в снігових кучугурах.
Ось тут першого дня осені, коли листя з
дерев облітає, коли соком наповнені яблука та груші звисають на міцних гілках і
з’явився на світ гарний хлопчик – Микола Никанорович
Магера. Це було 1вересня 1922
року у селянській родині.
Сім’я була велика – дев’ятеро дітей. Жили дружно, любили працю, мамину пісню,
бабусину казку.
Учень:
Малий на зріст, кволий хлопчина пішов у
школу аж у вісім років, хоч умів читати і писати уже давно. Навчається гарно,
багато читає.
Учениця:
Писати майбутній письменник почав ще у
шкільні роки. Пробував творити драматичні твори – п’єси. І це йому вдавалось. Сьогодні ми маємо чудову
збірочку одноактних п’єс «Їх щастя
попереду», яка вийшла друком в 2003 році. Тут вміщено десять п’єс, в яких
розповідається про стосунки між дітьми і їхніми батьками. З усмішкою читаємо
про зажерливого Мусія та наївну Параску Михайлівну із п’єси «Розбагатіла».
Учень:
А ось із спогадів самого письменника:
«Із п’єсою «Партизани на Поділлі»я побував у відомого драматурга Івана
Антоновича Кочерги на квартирі аж два рази. Він прочитав п’єсу і порадив
віднести її артистам театру імені Івана Франка. Я так і зробив. » у цій п’єсі
йдеться про окупацію Поділля фашистами.
Вчитель:
Це, діти, твори, які для вас сьогодні
важко сприймати. А зараз ми з вами повернемося у недалеке ваше минуле. Ви
маленькі, тримаєтесь за мамину руку і все допитуєтесь: «Мамо, а це що? А це
навіщо? А чому? А як?» Як от у казочці «Неслухняне курчатко» із збірки «Зелені
паляниці».
Сценка.
(На середину залу виходить мама – квочка і десять
курчат (дівчинка – п’ятикласниця , п’ять
хлопчиків і п’ять дівчаток. ) одягнені у жовтенькі костюмчики з жовтенькими
чубчиками у хлопчиків, жовтими бантиками у дівчаток.)
-
Ко – ко –
ко! Не розбігайтесь, дітки. Ко – ко – ко! Всі до мене! Ко – ко – ко!
(Курчатка бігають по подвір’ї, збирають щось, придивляються до всього).
От одне курчатко підбігає до матері – квочки і питається:
-
Матусю, а
що це таке гарне?
-
То,
дитино, квіти.
-
Де вони
тут узялися? – запитало друге курчатко.
-
Бабуся
посадила.
-
А хто
така бабуся? – запитало третє курча.
-
Вона
старенька і дуже ласкава. Вас пшоном годуватиме.
-
А що таке
пшоно? – питається четверте курчатко.
-
То дуже
смачна їжа. Від пшона ви будете швидко рости.
-
А навіщо
нам рости? – питає п’яте курча.
-
Щоб бути
такими, дітоньки, як я.
-
А навіщо
нам бути такими, матусенько, як ви? – запитує шосте курча.
-
Щоб яйці
нести.
-
А навіщо
яйці нести? – запитало сьоме курчатко.
-
Щоб
квочкою стати.
-
А навіщо
квочкою бути? – питається восьме курчатко.
-
Щоб
маленьких курчаток висиджувати.
-
Яких це
курчаток висиджувати, мамусю? – запитує дев’яте курча.
-
Таких,
дітоньки, як ви.
-
І вони
будуть такі, як ми? – запитало десяте курча і всі курчата з цікавістю
подивились на маму.
-
Такі,
дітоньки, такі. – щасливо посміхнулась мама – квочка.
Курчата весело підбігли до квочки і та з гордістю всіх пригорнула до
себе.
Вчитель:
Ось такі дітки – всепитайки у
матері-квочки. Такі ж і ви були колись у своїх матінок.
І такі ж допитливі хлопчики
були у Миколи Никаноровича. Для своїх дітей він пише багато казочок, оповідань.
А згодом ці твори друкуються на загал.
Учениця:
У 1991 році виходить чудова
збірочка «Зелені паляниці», куди ввійшли оповідання та новели, повість та
казки.
Тут є оповідання «Маленький
поет», героєм якого є маленький хлопчик Грицько. Він гарно співає, складає
вірші.
(На сцену виходить хлопчик, стає на
стільчик і декламує вірш).
Брикав, скакав кабанчик,
Неначе з гуми м’ячик
В калюжі серед двору
У жарку літню пору.
лукаво посміхнувся і, замахавши руками, ніби купається в воді, зарохкав:
Рох – рох, рох – рох, рох – рох,
Купаємось удвох:
і рильце – п’ятачок,
і хвостик – бубличок.
Рох
– рох, рох – рох, рох – рох.
Кабанчик вже втомився,
Бо довго дуже мився
В калюжі серед двору
У жарку літню пору.
Рох
– рох, рох – рох, рох – рох,
Чистенькі,
як горох:
і
рильце – п’ятачок,
і
хвостик – бубличок,
Рох
– рох, рох – рох, рох – рох.
Учень:
А ще є гарна казочка «Маленька дівчинка
Валя», написана віршем у 1944 р.
(Виходить
дівчинка і читає вірш – казку).
Гарні казки «Оксанка», «Чубчик», «Перемога», «Подорож до зірок», «У новорічний вечір» та багато інших.
(Учні виходять по-черзі, тримаючи в руках по збірочці)
Учениця:
У 1990 році вийшла друком збірка
повістей та оповідань для молодшого та середнього шкільного віку
«Хлопчаки». Сюди ввійшли дві повісті:
«Пастушки» - про
хлопчиків, які проводять канікули в селі, про їх цікаві пригоди,
взаємостосунки, працю;
«Друзі» - про Олеся,
який виростив собі журавля, подружився з ним;
та цикл оповідань «Хлопчачі
вибрики».
(Показують
ці збірки)
Учень:
Микола Никанорович любить не лише
птахів і тварин, але й квіти, дерева, кущі, кожну травинку. Він безмежно любить
нашу українську природу, про що з синівською любов’ю розповідає у повістях «Батіжок», «Кам’янецькими стежками»
та інших творах. Він вміє бачити і відчувати, як народжується струмочок,
як розцвітають Петрові батіжки, як видзвонюють у небі жайвори. Його пейзажами
не можна не захоплюватися. Вони, оті маленькі оповідання – це чисті перлини.
Вони є окрасою дитячої літератури.
А ще я захоплююсь маленьким
оповіданням «Ручай». Послухайте цю
поезію в прозі.
(Учень
читає твір)
Вчитель:
На превеликий жаль, сьогодні серед живих
немає цієї людини великої душі – Миколи Никаноровича Магери. Його немає,
але твори поета та письменника завжди з нами, його герої – поруч з нами. Є
багато спогадів тих, хто знав Миколу Никаноровича, дружив, зустрічався,
працював з ним. Ось послухайте.
(Зачитую
спогади)
От на такій цікавій і врочистій ноті ми і завершуємо наше свято.
Всім учасникам велика вдячність за участь, а слухачам скажемо: «До
нових цікавих зустрічей».
Комментариев нет:
Отправить комментарий